Коллекционерам на заметку

Віталій, Дякую друже.

Ожидаем новый релиз от черкасских джазменов Сергея Крашенинникова:

Мабуть це більш довідкова інформація, але нехай і тут буде.

Here is the February 2020 updated edition: The Beatles. The Complete (circulating in digital) Studio & Home Recordings.
(it has been replaced also on thread first page :wink:)
were added:
many fixes and adjustments here and there
every track in The US Albums Box 2014
the Single Collection 2019
Let It Be Section was refined…

https://www.dropbox.com/s/eh601wk3py2583m/THE_COMPLETE_STUDIO_AND_HOME_RECORDINGS.pdf?dl=0
або
https://mega.nz/#!WV1zFZjD!ay965LfkOzA0KugAQ8FiYlxzFAYNDiWPiNvph3r9iEg
або
https://yadi.sk/i/8XXFHqrZxpC-6Q

Неперевершений довідник, з величезним задоволенням собі скачав. Тут зібрана інформація про кожний студійний чи домашній запис Бітлз, який тільки зберігся, чи то на офіційних виданнях, чи на бутлегах, як у складі групи, так й індивідуально: кожен дубль, ремікс, інтерпретація. Відмічено також будь-яку участь кожного з Бітлз у записах інших музикантів до 1970 включно, а всі сумісні записи двох або трьох бітлів відмічено аж до нині. Правда, практично немає згадок про концертні записи, така задача, очевидно, не ставилася. І хоча майже вся ця інформація відома з інших джерел, знайшов усе-таки для себе дещо нове

Спасибо Вадим!

Ще чого нема в цьому довіднику (не відразу помітив) – це записи для радіо ВВС, окрім двох перших сесій 1962 та з квітня 1963, де записано I’ll be on my way. Але ж це цілий пласт історії музики Бітлз, що став широко відомий лише після розпаду групи.

Книги Юрія Грішина у вільному доступі для завантаження
http://www.collectable-records.ru/Добавлено спустя 17 минутЩе одна цікава брошура, але де її можна повністю знайти поки що не знаю....

Щонайменше 2 рази на рік для міцного контакту пасика з диском програвача та відновлення належного тертя між ними я протираю їх спиртом. Звісно, що це допомагає на деякий час. Та ось днями мені підказали інших спосіб відновлення цього вузла.


Мій друг вже давно для цієї процедури застосовує бензин. Але не звичайний автомобільний, а чистий найвищої якості. Розчин можна придбати у будь якому господарчому супермаркеті, наприклад, у Епіцентрі. Називається розчин “Розчинник Калоша“ та має зелену етикетку. Надаю на нього посилання
https://epicentrk.ua/ua/shop/rastvoritel-kalosha-blesk-0-8-l-0-54-kg.html
Після спирту пасик залишається глянцевим. А ось після “Калоши“ він стає матовим. Розчин трошки розрихлює резину. Зціплення стає міцнішим.

Згадав про дане повідомлення(ще Валерія...),вирішив звірити своє видання і в мене виникло питання.
В мене всі ознаки першого моно, але центрове кільце прес-форми велике!


"You Can’t Do That" проставлений час 2:23 (трохи погано вийшло фото 1ої сторони).

Присутній IAM triangle logo.
Матриці в мене наступні
* T-1-2080-G2 IAM
T-2-2080-F3 * IAM
Все схоже як в даному випадку https://www.discogs.com/The-Beatles-The-Beatles-Second-Album/release/2609020,
але велике кільце прес-форми.
Це оначає, що в даному випадку не Scranton Pressing і може бути не перший прес?

Ні, все вірно – це справжній перший прес! Крім того, що США є дуже великою країною за своїм населенням, вони ще експортували платівки і у країни третього світу. Уявляєте собі які повинні бути виробничі потужності, щоб задовольнити загальний попит, який сягав маже мільйонного накладу? Основні фабрики Capitol не справлялися з попередніми замовленнями, тому компанія була змушена за контрактом з іншими фабриками додатково замовляти виготовлення своїх платівок на їх станках.

Широка смуга на етикетках ніщо інше, як слід від кільця (так званий "діп грув ") за допомогою якого штампер кріпиться до пресу. Цю конструкцію вузла кріплення використовували у себе на фабриках такі американські компанії, як RCA, Decca, Keystone…

Цитую самого себе ще раз: "Это свойственно именно заводу Scranton ибо у RCA Indianapolis круг очень крупный".
Capitol надавала від себе тільки готові штампери та етикетки. Потім отримувала в коробках вже готові платівки, які розфасовувала по своїх конвертах. Документально підтверджено, що ці примірники були відпресовані на фабриці RCA в Індіанаполісі. Ось тому матриці та етикетки від Scranton, а прес-форма від RCA. Наклад цього RCA contract press мені невідомий, але якщо ця платівка взагалі сьогодні доволі рідка, то контрактний прес і зовсім.

Дуже дякую!!!

Здравствуйте!
Заранее извиняюсь, если мой вопрос уже всплывал на форуме: мне при беглом поиске не удалось найти. Как все, безусловно, знают, "коробки" битлов выходили неоднократно, и самая известная, пожалуй, BC-13 (Beatles Collection), которую "мастерил" Harry T. Moss. Вопрос такой: что лучше по звуку, BC-13 или например, Beatles in Stereo 2009 года? Имею в виду, разумеется, винил. И еще вопрос: ВС-13 переиздавалась 4 раза, какой из годов лучше по звуку?
Заранее спасибо!

Участвовал я года 3 или 4 назад в данном эксперименте. Собрались мы вчетвером у приятеля. Проигрыватель у него не высокого класса. Какая-то Аудио-Техника стоимостью 600 долларов. Соответственно на ней и картридж стоял типа АТ-95Е. Но, при этом, разницу в звуке мы всё же услышали. Приятель принёс с собой Rubber Soul из бокса 2009 года, поскольку у хозяина была такая же пластинка из голубого бокса. Не знаю, какого она у него розлива, но точно конверт был без баркода. Ну, скорей всего, издание 1982-го или 1984 года.
Поставили сперва ремастер 2009 года. Полился очень громкий звук с явно поднятыми низкими частотами. Пришлось даже чуточку на усилителе ручку крутнуть в сторону уменьшения громкости и убрать низкие. Вроде как всё прекрасно, мощно и довольно громко. Детализация инструментов немного слабая, так как они где-то мешали друг-другу. Даже появилась мысль, что просто цифровой ремастер тупо положили на виниловую пластинку. А ведь премастеринги виниловой пластинки и компакт-диска делаются разными с учётом особенностей самих носителей. Например, на виниловой пластинке чуточку убирают низкие частоты во избежание её возбуждения при проигрывании. Вспоминаю, как в 70-е годы мы проверяли качество картриджей. Проигрыватель включали, но сам диск не запускали. Иглу ставили на не вращающуюся пластинку и на иглу начитывали счёт: раз-два-три… Этот счёт слегка отбивался в колонках. Ну, тогда мы были молодыми и глупыми, поэтому считали, что раз игла реагирует на малейшие колебания воздуха, то значит картридж хороший и снимает всё. Другие же головы вели себя иначе – в колонках не было никаких отзвуков нашего счёта. Вот примерно такое чувство было и при прослушивании ремастера 2009 года. Казалось, что стоило немножко бы добавить громкости, как появится гул. Но, к счастью, этого не произошло (мы пробовали).
Затем поставили пластинку из голубого бокса. Звук был заметно тише. Пришлось его добавить на усилителе. При этом низкие сперва показались сильно убранными, а игра инструментов довольно сглаженной. Но, когда ухо привыкло, то все четверо пришли к одному и тому же выводу – старая пластинка играет более мелодично и приятнее. Вокал был не надрывистым, довольно мягким.
Нет, и ремастер 2009 года хорош по-своему и старый винил прекрасен. Они просто несколько разные. Ушам нашим всё же был приятнее звук из голубого бокса, хотя ремастер играл более чётко (детализировано) и напористо. Конечно же, если их слушать по отдельности, то они оба хороши. Но при сравнении всё же ремастер чуточку проигрывает. Но следует отметить и то, что различия эти не столь уж и критичны. Проводили мы ведь тупое прослушивание, а при правильном подборе техники и громкости (плюс ещё и помещение играет роль) может разница и совсем сгладится.
Конечно же, хотелось бы услышать ещё чей-то отзыв. Ведь при разным системах, в разных помещениях и на разной аппаратуре могут возникнуть и противоположные ощущения.
Лично для себя я сделал вывод, что нужно иметь оба варианта. Они каждый по-своему хорош. Иногда даже меняется вкус от настроения человека.
Что же касается различия в звуке пластинок из разных выпусков голубых боксов… сложный вопрос. Теоретически различия должны быть, но практически их не слышно. Тем более, что я часто встречал боксы, где одновременно лежали пластинки 1984-го и 1987-го годов. В них сбрасывали всё, что попадалось под руки. Они, как бы, служили для сбора ассорти. Кстати, мне никогда не попадался бокс 1978 года. Говорят, что у них конверты были ламинированы с лицевой стороны. Но это лишь только на уровне слухов, подтверждения сему я не встречал. А может они ничем не отличались от коробок 1982 года. Вот тут я уже не знаю этих деталей.

Вад, спасибо огромное за развернутый ответ. Наверное, попробую купить один и тот же альбом из Blue Box и Remastered, отслушать и решить, какой больше по душе. Сам склоняюсь к Blue Box, но пока на уровне ностальгии. Спасибо!

Да, у каждого из этих релизов есть свои плюсы и свои минусы. Кода начинаешь слушать ремастер, то вроде бы всё вполне устраивает. Но когда начинаешь сравнивать со старой коробкой, то понимаешь, что может быть и лучше. Хотя, это всего лишь моё личное впечатление, да и слушали мы всего лишь один альбом.

В 2009 году никаких виниловых переизданий не было, 9.09.2009 вышла чёрная коробка со стерео-ремастированными альбомами на CD, а виниловая чёрная коробка вышла в ноябре 2012, вы её наверное имеете в виду, за основу там действительно взят ремастеринг 2009 года. Большинство при сравнении отдаёт предпочтение синей коробке, но по-моему здесь больше предубеждение старых ретроградов против цифровых технологий. Правда, я сравнивал лишь 2 альбома, но мне больше понравился 2012 год.

Всіх вітаю з наступаючим святом!
Будь ласка, знову звертаюсь за допомогою визначити ,чи дійсно в мене наведений нижче американський прес? І чи відноситься він орієнтовно до періода 2nd Press: Early February, 1964 (4 Variations) ?
https://www.discogs.com/The-Beatles-Meet-The-Beatles/release/6968012.

Cторона А в мого преса - T/2-2047-P3'' [IAM logo] та сторона B - T2-2047-T10''3 [IAM logo]

Фото Бітлз на обкладинці з відтінком синього кольору. Напис "Бітлз" в коричневому кольорі.
Цифра "2" в правому кутку біля логотипу RIAA. [Imperial Paper Box Corp]
Сторона A перші дві композиції відсносяться до BMI, а решта - до ASCAP.
Сторона B - всі пісні до ASCAP, крім треку 5 "I Wanna Be Your Man", який відноситься до BMI.
Самі фото


Добавлено спустя 1 минуту

Нарешті я звільнився від усіх дрібних робіт по дому і вже можу детально розглянути цю платівку. Ну, це ми будемо робити разом з вами. Для початку з’ясуємо виробника, тобто завод, на якому була виготовлена ця платівка. Колись я робив для себе ось таку шпаргалку:


Ясно, що ми маємо справу з пресом Scranton тому що саме його логотип вибито у "мертвій зоні" між закільцьованим збігом доріжок та етикеткою. В ті часі саме на його долю і випадала найбільша потужність випуску платівок від Capitol.
На зворотній стороні обкладинки ми маємо цифру 2. Вона також належить фабриці Scranton. Тобто ніякої підміни платівки і конверта не було – все відповідає оригінальному випуску.


Тепер звернемось за допомогою до Брюса Спайзера, а точніше, до його каталогу. Етикетки найпершого випуску виглядають ось так


Оскільки Capitol дуже поспішала випустити "Meet The Beatles", то компанія не дочекалася отримання інформації про права на випуск пісень на продукції перед замовленням своєї початкової партії лейблів. Таким чином, перші етикетки, підготовлені для альбому, були надруковані без позначок BMI або ASCAP. Оскільки було надруковано лише невелика кількість цих перших замовлень, етикетки без позначень BMI та ASCAP відносно дефіцитні і коштують значно більше ніж інші наступні варіації. Як ми бачимо, це не наш варіант.

А ось новий дизайн етикеток, на якому вже проставлені права на всі пісні. Вони позначені у скобках перед часом кожної пісні. Також зверніть свою увагу на те, що новий варіант указує ASCAP як організацію прав на виконання всіх пісень на другій стороні та всіх пісень на першій стороні, крім "Want To Hold Your Hand", що відноситься до BMI.



Тільки тут треба зробити зауваження: етикетки були двох видів – EAST COAST (Східного узбережжя) і вони позначаються як CAP 2047.MR2A , та WEST COAST (Західного узбережжя), позначаються як CAP 2047.MR2B. Гадаю, що різницю між ними ви помітили. Ну, наприклад, у варіанта 2А на стороні 1 композиція "Want To Hold Your Hand" прописана в 3 строки, а у 2В – в дві.



Третя варіація зараховує всі пісні з другої сторони як ASCAP, крім композиції за номером 5 під назвою "I Wanna Be Your Man", яка зараховується до BMI. Перша сторона зараховує перші дві композиції до BMI, а решта чотири пісні - до ASCAP. Тут також існують дві варіації. Для Східного узбережжя CAP 2047.MR3A та для Західного узбережжя CAP 2047.MR3B.



Четверта та остання варіація 60-х років зараховує до ASCAP лише першу та третю пісні другої сторони, причому інші чотири пісні на стороні дві, а всі пісні на стороні одна зараховуються до BMI. Документи Capitol вказують, що ця остаточна зміна була затверджена 7 березня 1966 р.
Тобто точно вказати коли була відпресована платівка, яку ми розглядаємо, не зможе навіть Спайзер.
Давайте придивимось уважніше до етикеток, які виставив Сергій. Я бачу варіант CAP 2047.MR3A (перші дві пісні першої сторони набрані у 3 строки), якій співпадає з нашими попередніми дослідженнями: Scranton Plant (EAST COAST), тобто варіант Східного узбережжя.

Висновок, який вказано в посиланні на Discogs вірний. Це 3rd label variation. Ну, а час виготовлення платівки, скоріш за все, кінець 1964 року або початок 1965 року. Ось це вже ніхто точно не відповість.
Може хтось ще щось може додати?

Хочу подякувати за детальну розповідь!
Завжди дуже цікаво прочитати Ваші відповіді: для мене особисто тут було багато корисної інформації про виробника(заводи, на яких була виготовлені американські платівки та ймовірні періоди виготовлення).