Сергій Обод - Активність на форумі

І мої 5 центів - ось що зібрав...

Нещодавно закінчив багаторічне дослідження обкладинки альбому Sgt. Pepper's Lonely Hearts Club Band. Оформив його в електронному форматі у вигляді 350 сторінкового буклету. У роботі використана в основному загальновідома інформація, яка систематизована та проілюстрована. Також наведено невідомі факти, одержані від безпосередніх учасників проекту. Пропоную ознайомитися з одним із розділів - про те, хто і кого пропонував як герої колажу. Якщо це комусь цікаво – можу продовжити.
НА ШОУ ЗАПРОШУЮТЬСЯ:
Перші списки своїх героїв The Beatles почали складати ще в період «кімнатного» варіанта титульного боку обкладинки. Передбачалося, що їхні портрети мали висіти на стіні позаду музикантів.
Маккартні: «Іншою частиною моєї концепції було те, щоб кожен учасник [вигаданої] групи назвав своїх героїв. На обкладинці буде чийсь портрет, а навколо нього — маленькі зображення Брандо, Джеймса Діна, індійського гуру чи будь кого іншого, ким вони захоплювалися. По суті, це герої їхніх альтер его».
Виявилося, що скласти навіть невеликий список було не так просто, і вони розгублено ходили студією, розпитуючи всіх про можливі кандидатури. Ніл Аспіналл: «Приймалися навіть найдивніші пропозиції. Джон назвав Альберта Стаббінса (Albert Stubbins), але ніхто не знав, хто це такий. Він був центрфорвардом “Ліверпуля”».
Як згадував журналіст і біограф гурту Гантер Дейвіс (Hunter Davies), насправді саме він подав ідею з футболістом: «Я помітив, що протягом кількох тижнів вони обговорювали, яких персонажів зі свого дитинства включити. Я сказав їм: у кожного з вас є свої герої. Кінозірки й музиканти. Чому там немає футболіста?». Виявилося, що ніхто з четвірки не був футбольним фанатом — що досить дивно для вихідців із Ліверпуля. «Джон довго думав і вигадав ім’я Альберт Стаббінс. І усміхнувся. … Джон обрав його, бо вважав це ім’я кумедним».
Гантер Дейвіс: «Джордж хотів, щоб багато-багато фігур були одягнені як гуру. Пол бажав включити людей зі світу мистецтва — Штокгаузена (Karlheinz Stockhausen), наприклад. Джон вимагав бунтарів і лиходіїв, на кшталт Гітлера (Adolf Hitler)».
Баррі Майлз: «Початковий список “героїв”, складений The Beatles ще до того, як проєкт обкладинки Sgt. Pepper був переданий Роберту Фрейзеру та Пітеру Блейку, був таким (орфографію збережено): Yogas, Marquis de Sade, Hitler, Nietzsche, Lenny Bruce, Lord Buckley, Aleister Crowley, Dylan Thomas, James Joyce, Oscar Wilde, William Burroughs, Robert Peel, Stockhausen, Aldous Huxley, H. G. Wells, Izis Bon, Einstein, Carl Jung, Beardsley, Alfred Jarry, Tom Mix, Johnny Weissmuller, Magritte, Tyrone Power, Karl Marx, Richmal Crompton, Dick Barton, Tommy Handley, Albert Stubbins, Fred Astaire. Крім того, на початковому ескізі обкладинки, виконаному Полом, портрет Бріжит Бардо був у шість разів більший за решту».
Тримаючи в руках цей незвичний перелік, Ніл Аспіналл, помічник Бітлз ще з часів клубу «Каверн», розпочав пошук портретів і перш за все відвідав книжкову крамницю Indica.
Вибір книгарні не був випадковим. У 1965 році Пол Маккартні брав активну участь у відкритті та діяльності галереї з такою ж назвою. У 1966 році книжкову крамницю було відокремлено від галереї й відкрито на Саутгемптон Роу (Southampton Row), 102. Там заправляли давні друзі Бітлз — Баррі Майлз, Пітер Ашер (Peter Asher) і Джон Данбар.
Баррі Майлз проявив професіоналізм біографа гурту й зберіг цей аркуш.
Схоже, список складав Джон (за винятком розшифрування прізвища Ніцше). Однак цілком можливо, що він записував і пропозиції, які надходили від інших. Перелік писався з пам’яті, тому не всі імена були вписані правильно.
Баррі Майлз: «Мені вдалося допомогти йому [Нілу Аспіналлу] з деякими з них, наприклад, із Берроузом (William S. Burroughs) і Жеррі (Alfred Jarry), і я порадив Нілу спробувати Національну портретну галерею. З Діком Бартоном (Dick Barton), подумав я, буде проблема, адже він був вигаданим персонажем із радіосеріалу BBC “Дік Бартон — спеціальний агент”».Додано через 1 минутуч.2
Але коли концепція змінилася, постало питання про розширення списку.
Пітер Блейк: «Я припустив, що вони щойно відіграли концерт у парку. Група позувала для фотографії, а позаду них стояв натовп фанатів, які побували на концерті. Вирішивши, що це будуть вирізані портрети, ми зрозуміли, що фанатами могли бути будь хто — живі чи мертві, реальні чи вигадані». «Я попросив чотирьох бітлів скласти список і сам його написав, — продовжує Пітер. — Роберт Фрейзер склав список, і я не пам’ятаю, чи складав його Браян Епстайн. Те, як це відбувалося, було захопливим. Джон дав мені список, і Пол також. Джордж запропонував лише індійських гуру, приблизно шістьох, а Рінго сказав: “Мене влаштує все, що скажуть інші”, і не запропонував нікого».
Якщо припустити, що ранній список персонажів обкладинки, збережений Баррі Майлзом, був колективним вибором Джона, Пола й Джорджа, можна спробувати виокремити їхніх персональних героїв — як із цього переліку, так і з тих, хто був доданий пізніше. Майлз: «Імена Джона в списку починалися з де Сада і закінчувалися Оскаром Вайльдом. Пола — від Вільяма Берроуза до Фреда Астера».
Передусім проявом юнацької зухвалості Леннона стала пропозиція включити до обкладинки портрети протилежних за духом особистостей: з одного боку — Ісуса (Jesus Christ) і Ганді (Mohandas Karamchand Gandhi), а з іншого — Маркіза де Сада (Marquis de Sade), Гітлера та Алістера Кроулі (Aleister Crowley). Урешті решт у проєкті залишився лише останній.
Окрім згаданого футболіста Альберта Стаббінса, Джонові приписують стендап коміків Лорда Баклі (Lord Buckley) і Ленні Брюса (Lenny Bruce), філософа Фрідріха Ніцше (Friedrich Nietzsche), письменників Герберта Веллса (H. G. Wells) та Джеймса Джойса (James Joyce) . Уже другою хвилею Леннон додав ще письменників — Едгара Аллана По (Edgar Allan Poe) та Льюїса Керрола (Lewis Carroll).
Пітер Блейк: «Боба Ділана (Bob Dylan) запропонував Джон».
І практично в останню мить Джон включив колишнього учасника гурту, передчасно померлого, Стюарта Саткліффа (Stewart Sutcliffe).
Пол: «Насправді потрібно було сказати, хто нам подобається, — настав час висловити той факт, що нам подобається Олдос Гакслі (Aldous Huxley). Це було не те, про що ми говорили раніше. Ніхто ніколи не питав нас про це в інтерв’ю!».
Через пів століття Пол Маккартні згадував [дивлячись на обкладинку альбому]: «Гадаю, це були мої: Олдос Гакслі, бо я читав його книжку. Герберт Веллс (Herbert George Wells), Фред Астер. А потім був Ділан Томас (Dylan Thomas). Там є футболіст, здається, це Діксі Дін (Dixie Dean). Я маю на увазі, що все це задокументовано, хто саме вони. Вільям Морріс (William Morris), Мерилін Монро».
Тут варто зазначити, що Пол за стільки років теж міг дещо підзабути: футболіст на обкладинці зовсім інший, а британський письменник Морріс, більш відомий дизайном шпалер і текстилю, взагалі незрозуміло, звідки взявся. До того ж на Монро претендувала Дженн Гаворт.
Вибором Пола вважаються: французький поет і прозаїк Альфред Жаррі (Alfred Jarry), бельгійський художник Рене Магрітт (René Magritte), американський комік Граучо Маркс (Groucho Marx), композитор Карлгайц Штокгаузен і… Алістер Кроулі. Тут також перші три персонажі не потрапили до фінальної сцени.
Інші джерела додають до його кандидатів письменника Вільяма Берроуза (William Burroughs), державного діяча Роберта Піла (Robert Peel), вчених Альберта Ейнштейна (Albert Einstein) і Карла Юнга (Carl Jung), філософа Карла Маркса (Karl Marx). У цьому ж ряду опинилися письменниця Річмал Кромптон (Richmal Crompton), вигаданий літературний герой Дік Бартон, комедіант Томмі Хендлі (Tommy Handley) і троє кіноакторів: Том Мікс (Tom Mix), Джонні Вайсмюллер (Johnny Weissmuller) та Тайрон Пауер (Tyrone Power).
Збіг деяких імен в індивідуальних списках Джона й Пола цілком пояснюваний — вони були прийняті одностайно, і хто першим назвав ім’я свого героя, не так уже й важливо. І очевидним спільним вибором була, звісно, француженка Бріжит Бардо, яка була кумиром і Джона, і Пола.
Як зауважив Маккартні: «Були певні, які подобалися нам усім. Наприклад, Оскар Вайльд (Oscar Wilde), Макс Міллер (Max Miller). А потім був Стюарт [Саткліфф], який був нашим колишнім басистом, що помер, художник Обрі Бірдслі (Aubrey Beardsley). Bowery Boys [Стен Лорел (Stan Laurel) і Олівер Гарді (Oliver Hardy)] — вони нам подобалися, вони були в серії фільмів, які ми дивилися в дитинстві».
З Джорджем Гаррісоном, здавалося б, усе простіше: у його списку лише індійські гуру. Це Шрі Махаватара Бабаджі (Mahavatar Babaji), Шрі Юктешвар Гірі (Swami Sri Yukteswar), Шрі Лахірі Махасая (Shri Lahiri Mahasaya) та Парамаханса Йогананда (Paramahansa Yogananda). Але збивають із пантелику слова Джорджа, які наводить у своїй книзі Дерек Тейлор: «Ми всі записали людей, які нам подобалися. У мене було кілька індійських йогів, а також Ганді, Ленні Брюс, Боб Ділан і Карл Юнг. Це були люди, які щось значили для нас». І якщо ще можна уявити, що Гаррісон міг запропонувати індійського лідера, філософа й колегу музиканта, то вибір стендап коміка Брюса видається несподіваним.
Джордж Гаррісон: «Ми намагалися сказати, що нам подобаються ці люди, вони є частиною нашого життя».
Дженн Гаворт: «Ми попросили The Beatles обрати героїв, але вони вибрали недостатньо, щоб утворився натовп. Ми з Пітером додали більше половини. Всупереч тому, що кажуть, у цьому був замішаний і Рінго Старр, який включив до списку коміка Іссі Бонна (Issy Bonn)». «Звісно, вийшло трохи сумбурно, тому що Рінго вибрав двох людей — Іссі Бонна і ще когось».
Також стверджується, що «фотографія Террі Саузерна (Terry Southern), яка потрапила на обкладинку альбому (за рекомендацією Рінго), забезпечила йому безсмертя в поп культурі».Додано через 5 минутч.3
Пітер Блейк бажав бачити на обкладинці переважно американців: як і Пол, плавця й актора Джонні Вайсмюллера, а також співака Дайона (Dion DiMucci), скульпторів Горація Вестерманна (H. C. Westermann) і Ларрі Белла (Larry Bell), німецько американського художника Річарда Лінднера (Richard Lindner). Серед його виборів була й канадська кінозіркова дитина Боббі Брін (Bobby Breen). За твердженням Дженн, її тодішній чоловік включив усі три портрети у стилі pin up. Поява на обкладинці художника Річарда Меркіна (Richard M. Merkin) також безпосередньо пов’язана з Пітером Блейком: обидва художники дружили й взаємно впливали один на одного у своїй творчості. В одному з інтерв’ю Пітер назвав своїм вибором Лекса Баркера (Lex Barker), але, схоже, що згадував, не дивлячись на обкладинку, і сплутав його з Вайсмюллером — обидва грали роль Тарзана у фільмах.
Як стверджує Дженн Гаворт, завдяки їй і Блейку на обкладинку потрапили майже всі жіночі образи. Зокрема, нею були обрані кіноакторки Мей Вест (Mae West), Мерилін Монро, Марлен Дітріх (Marlene Dietrich) і Софія Лорен (Sophia Loren). А оскільки на вибраній фотографії Лорен була разом зі своїм партнером по фільму Марчелло Мастроянні (Marcello Mastroianni), вирішили їх не розлучати, і він також опинився на обкладинці. Хоча в остаточному варіанті пара майже непомітна.
Крім цього, віддаючи шану місцю свого народження (Лос Анджелес, Каліфорнія), Гаворт додала до списку автора Watts Towers («Веж Воттса»), місцевого художника й скульптора Саймона Родіа (Simon «Sam» Rodia). Згадуючи своє голлівудське дитинство, Дженн також включила до композиції портрет друга їхньої родини, актора Марлона Брандо.
Спільним рішенням тоді ще подружжя вирішило зробити своїм вибором таких акторів, як Вільям Клод Філдс (W. C. Fields) і Тоні Кертіс, а також юне кінообдарування Ширлі Темпл (Shirley Temple). Дженн і Пітер також претендують на дует коміків Лорел і Гарді, яких Маккартні назвав як спільний вибір Бітлз.
Серед тих, кого Роберт Фрейзер удостоїв честі бути на обкладинці, також були «янкі»: письменник сценарист Террі Саузерн (Terry Southern), художники, що виставлялися в його галереї, — Воллі Берман (Wally Berman) і Річард Лінднер (Richard Lindner). Лінднер був і в списку Пітера Блейка, але Дженн Гаворт наполягала, що це вона його запропонувала. Коротше кажучи, він був їхнім спільним знайомим. Саузерна ж приписують не лише Рінго Старру, але й… Майклу Куперу.
Пол Маккартні: «І було кілька хлопців із Лос Анджелеса, яких Роберт проштовхнув. Ми їх навіть не знали, але не заперечували — така була загальна атмосфера».
В інтерв’ю до 50 річчя виходу «Сержанта» Пол згадував: «Це було насправді просто так, якби журнал для фанатів запитав персонажів цієї вигаданої групи: “Хто ваші фаворити?” Вони б сказали: “О, ось ці люди”. Ми б сказали: “Гаразд, цей персонаж — такий то хлопець. Джордж — він більше захоплюється містичними людьми, знаєте. Пол — гаразд, він більше цікавиться літературними людьми чи чимось таким”. Тож це надало б кожному з нас індивідуальність. Це було насправді просто для фону».
Урешті решт вийшло так, що значна частина персонажів обкладинки мала мало спільного з початковим списком Джорджа–Джона–Пола і була гурту незнайома.
Проєкт «жив власним життям» — список постійно змінювався й доповнювався в процесі роботи. Когось із різних причин викреслювали, когось додавали. Але Ісуса (Jesus Christ) виключили, як стверджується, через необережне висловлювання Джона на його адресу та скандал, що вибухнув перед американськими гастролями Бітлз 1966 року.
Найджел Хартнап: «Коли Майкл Купер полетів до Нью Йорка у своїх комерційних справах, список імен для натовпу вже був готовий, і потрібно було знайти відповідні фотографії людей. Це було непросто».
Кількість персонажів збільшилася, а час уже підтискав. До пошуків приєднався Мел Еванс. Ніл Аспіналл: «Нам із Мелом довелося побувати в різних бібліотеках і роздобути ці портрети, які Пітер потім збільшив і підретушував».
За словами Найджела Хартнапа, більша частина вирізок була взята зі спеціалізованих сховищ, таких як бібліотека зображень BBC Radio Times Hulton. І він додає: «Іноді нам доводилося звертатися безпосередньо до друзів або родичів. Джон організував спеціальну доставку фотографії колишнього “бітла” Стюарта Саткліффа від його батьків. Футболіст “Ліверпуля” Альберт Стаббінс прибув поштою з LFC [Футбольного клубу Liverpool]».
В якості координатора проєкту залучили Джина Мехона (Gene Mahon) — дизайнера лондонського рекламного агентства Geer Dubois. Разом зі своїм колегою, фотографом Елом Ванденбергом (Al Vandenberg), він відбирав більшість фотографій і стежив за їх збільшенням.
Пітер Блейк: «Це стало своєрідною грою — з’ясувати, хто є хто. І коли зрештою була надрукована пробна фотографія, одна людина залишилася нерозпізнаною. Але врешті решт хтось її впізнав. Ним виявився Воллі Берман — поп художник із Західного узбережжя США».
Аналіз доступної інформації показує, що однозначно встановити, хто саме і кого вибрав як глядачів шоу Оркестру клубу самотніх сердець сержанта Пеппера, не видається можливим — навіть зі слів безпосередніх учасників створення тривимірної композиції. Тим не менш, за певних припущень можна запропонувати таку схему:

Весь выходной отмечаю твой ДР! Удачи!

Город Madaba (Иордания). 27 ноября 2015 г. Соригинальничать не получилось...

Дико извиняюсь, присмотревшись, это оказался город Бардеёв, расслабились однако...

Недавно вышли с женой из автобуса в г. Кошице (Словакия) и уткнулись в улицу Д.ЛеннонаДобавлено спустя 1 минутуДобавлено спустя 2 минутыДобавлено спустя 3 минутыНеожиданно, но приятно... Добавлено спустя 4 минуты

St Pancras Old Church неделю назад. В этом парке Битлз снимали одну из частей сессии Mad Day Out